На підвищенні з крутими схилами з трьох боків, між вулицями М. Грушевського,
Хрещатик та Інститутською. У 19 ст. був важливою містобудівною домінантою
в забудові Хрещатика. Є однією з провідних київських споруд доби класицизму.
Збудований за проектом арх. В. Беретті у стилі ампір. Будівництво завершив
його син - арх. О. Беретті.
Триповерховий, цегляний, з цокольним напівповерхом.У плані - дуже витягнутий
прямокутник з двома прямокутними ризалітами обабіч і напівротондою в
центрі головного, симетричного за композицією фасаду. Приміщення групувалися
по обидва боки коридора, що йде через будинок. Особливістю первісного
планувального вирішення була відсутність центрального парадного входу
і влаштування входів на торцевих фасадах. Напівротонда мала два яруси:
у нижньому містилася католицька каплиця, у верхньому - православна Олександрівська
церква. Цокольний поверх будинку рустований. Напівциркульні віконні
прорізи першого поверху обрамлені архівольтами, другого - лиштвами з
трикутними й горизонтальними сандриками. За висотою фасади будинку членуються
горизонтальними профільованими тягами. Балкони мають огорожі художнього
чавунного лиття. 1903-04 за проектом цивільного інж. Є. Толстого до
південно-східної частини було добудовано двоповерховий, з підвалом,
цегляний корпус з чотириколонним тосканським портиком, в якому містилися
квартири службовців, їдальня та мала зала. Прибудова з'єднується з основним
будинком двоярусним переходом з широкою напівциркульною аркою в першому
ярусі.
Напівротонда головного фасаду оздоблена колонадою корінфського ордера
на всю висоту споруди, в ній організовано головний вхід із парадними
сходами і балюстрадою. Торцеві фасади залишилися без змін, тильний фасад
одержав інший вигляд у зв'язку з прибудовою зали на 2200 місць зі сценою
й кулуарами. В колишньому житловому корпусі міститься лекційна зала
на 320 місць і спортивна зала. Інтер'єри у 1950-х рр. прикрашено ліпленням,
в оформленні широко застосовано різноманітні деталі зі штучного мармуру.
На схилі пагорба з боку вул. Інститутської перед головним фасадом влаштовано
підпірну стіну з розгорнутими сходами (1952-58). Інститут шляхетних
дівчат відкрито 1838. Спочатку він містився в будинку фельдмаршала Ф.
Остен-Сакена на розі вулиць Інститутської і Шовковичної (не зберігся).
До власного будинку переїхав у серед. 1840-х рр. Тут навчалися дівчата
із збіднілих поміщицьких родин, з 1852 розпочато прийом дочок почесних
громадян і купців 1-ї гільдії. 1883 в невеликому садку біля інституту
відкрито пам'ятник імператору Олександру II (ск. М. Антокольський; знято
після 1917). Під час 2-ї світової війни значну частину будинку було
зруйновано. У 1953- 58 споруду відбудовано (архітектори О. Заваров,
Г. Кульчицький, А. Черкаський, інженери В. Реп'ях, П. Кириченко, Т.
Серебрякова). 1865-67, 1885, 1893-1904 тут викладав музику Лисенко Микола
Віталійович (1842-1912) -композитор, основоположник української класичної
музики, диригент, піаніст, фольклорист, музично-громадський діяч. Відіграв
велику роль у розвитку музичної освіти в Києві. З 1864 влаштовував щорічні
шевченківські концерти, брав участь у діяльності Київського літературно-артистичного
товариства. У 1878-90 викладав російську мову (у 1887-90 був інспектором
класів) М. Захарченко, автор книжки "Київ тепер і колись".
На поч. 20 ст. тут викладав професор КДА В. Рибинський, працювали архітектор
Є. Єрмаков, лікар К. Трітшєль.,Д. Фальківський, художник М. Івасюк та
інші представники української творчої інтелігенції. У березні 1935 тут
відбувся процес над "Центром боротьбистської організації".
Були засуджені на 10 років позбавлення волі письменники Б. Антоненко-Давидович,
В. Вражливий, Г. Епік, О. Ковінька, М. Куліш, В. Підмогильний, Є. Плужник
та ін. Камеру тортур у будинку пройшли літературознавці П. Колесник,
А. Костенко, Є. Шабліовський. Під час реконструкції будинку в 1950-х
рр. знайдено обгорілі людські кістки, таємні камери катувань жертв сталінських
репресій. З перетворенням на Жовтневий палац культури після реконструкції
1950-х рр. його зала використовувалася для з'їздів, конгресів, конференцій,
концертів тощо. До відкриття в 1970 палацу "Україна" ця зала
була головною республіканською аудиторією. 23 жовтня 1965 тут відбулося
вручення Києву медалі "Золота Зірка" міста-героя. 1979 на
фасаді будинку встановлено гранітну меморіальну дошку з барельєфним
портретом композитора М. Лисенка (ск. М. Красотін). 16 лютого 1992 з
ініціативи товариства "Меморіал" і за рішенням Київської міської
ради перед будинком встановлено пам'ятний знак жертвам сталінського
режиму.
Тепер Міжнародний центр культури і мистецтв.
В 90-х годах XIX в. на территории институтской усадьбы построили двухэтажный
с подвалом кирпичный корпус общежития, который соединяется с основным
зданием переходом. После Великой Октябрьской социалистической революции
в здании размещались различные советские учреждения. В 1920 г. северная
часть
памятника обгорела, а в 1927 г. была восстановлена. Во время оккупации
Киева (1941- 1943 гг). немецко-фашистские захватчики взорвали центральную
часть заднего фасада и юго-восточное крыло. В 1952-1958 гг. здание реконструировано
под Октябрьский дворец культуры (архит. Н. П. Северов, Л. Б. Каток,
А. И. Заваров, А. И. Черкасский, Г. С. Кульчицкий). Работы по восстановлению
и приспособлению памятника внесли существенные изменения как в плановое
решение, так и в архитектуру фасадов. Центральный ризалит главного фасада
был увеличен благодаря пристройке колоннады большого коринфского ордера
вокруг полуротонды и превращен в парадный вход. К заднему фасаду был
пристроен большой объем, содержащий зал на 2200 мест, кулуары и сценическую
часть.
Планировочное решение отличается четким функциональным распределением
групп помещений на трех этажах с учетом специфики работы дворца.
Одновременно со зданием Дворца культуры восстановлен и реконструирован
разрушенный флигель. Это сооружение с четырехколонным портиком главного
входа характером архитектуры связано с основным корпусом. Памятник является
важным элементом застройки пл. Октябрьской революции. Классицистические
формы здания гармонично увязаны с архитектурой Крещатика.
Інститутська вул.
План першого поверху.
План другого поверху.
