Збудований у 1742-57 рр. як царська резиденція на замовлення імператриці
Єлизавети Петрівни за проектом арх. Б. Ф. Растреллі. У будівництві під
керуванням арх. І. Мічуріна брали участь архітектори А. Спиридонов,
С. Карін, М. Салков, П. Неєлов та ін. До ансамблю входили також службові
флігелі, регулярний сад з оранжереями, теплицями, павільйонами, а також
огорожа з брамою. В основу композиції покладено барокову схему, типову
для палацово-паркових ансамблів другої половини XVIII ст. Споруди ансамблю
складали каре, у центрі якого-двоповерховий палац, що мав нижній кам'яний
та верхній дерев'яний поверхи. По боках - одноповерхові кам'яні флігелі.
У другій половині XVIII ст. в палаці періодично здійснювалися ремонтні
роботи за участю арх. А. Квасова, І. Григоровича-Барського. У 1755 р.
усі споруди було пофарбовано вохрою, архітектурні та ліпні деталі побілено.
У двадцяти восьми кімнатах верхнього поверху стіни було обклеєно кольоровими
шпалерами у позолочених різьблених рамах, зроблено набірну підлогу з
дорогоцінних порід дерева, виконано пічі з "ландшафтної" синьої
кахлі. У зв'язку з приїздом у 1787 р. Катерини II, яка влаштовувала
в палаці прийоми, у деяких кімнатах шпалери було замінено на шовкові,
палац оздоблено меблями та предметами мистецтва, привезеними з Москви.
Наприкінці XVIII ст. в одному з флігелів відбувалися театральні вистави,
на початку XIX ст. тут містилися "присутствия".
У результаті пожеж 1812р., 1819р. згоріли правий флігель і верхній поверх.
У 1834-35 рр. перший поверх палацу відбудувало Товариство штучних мінеральних
вод, яке влаштувало тут курзал і приміщення для виготовлення та продажу
води, у флігелях - кімнати для приїжджих (містилися тут до 1868 р.)
У 1868-70рр. палац відбудовано за проектом арх. К. Маєвського у зв'язку
з приїздом до Києва імператора Олександра II та імператриці Марії Олександрівни.
Було збережено загальний бароковий характер головного будинку за задумом
Б.Ф. Растреллі, однак загальну об'ємно-просторову структуру змінено.
Надбудовано другий поверх, з боку парку добудовано терасу, стіни пофарбовано
бірюзовим кольором, змінено анфіладне планування приміщень, інтер'єр
вирішено в іншому, ніж фасади, стилі - неоренесансу. У цокольному поверсі
сплановано приміщення для почту, на другому - парадну приймальню (Біла
зала), по боках - салони та покої.
Споруду обнесено ажурною металевою огорожею, впорядковано територію.
Під час другої світової війни був дуже пошкоджений. У 1945-49 рр.- відбудований
за проектом арх. П. Альошина. У 1980- 82 рр. проведено повну наукову
реставрацію (архітектори І. Іваненко, В. Шкляр, В. Глиб-ченко, інж.
А. Хабінський). Відновлено інтер'єри, планування, оздоблення фасадів,
партери із садово-парковою скульптурою. Здійснено благоустрій території
з розбивкою газонів, водних дзеркал.
Палац двоповерховий, з бічними крилами, глибоким курдонером і Г-подібними
одноповерховими флігелями, з'єднаними переходами з основним об'ємом.
Цегляний, тинькований, з чітким ярусним членуванням. Вертикальні осі
фасадів визначено центральним і бічними виступаючими ризалітами. Верхній
поверх вирішено на основі ордерної системи. Увінчаний балюстрадою на
стовпах з декоративними вазонами. Фасади пишно декоровано рослинним
орнаментом, ліпними маскаронами, скульптурними напівлежачими жіночими
постатями, лиштвою вікон тощо. Інтер'єри оформлено у стилі еклектизму.
Під час реставрації відновлено одне з приміщень у первісному бароковому
оформленні (Зала Растреллі).
Незважаючи на численні перебудови, споруда залишається одним із кращих
прикладів взаємозв'язку палацової та паркової архітектури XVIII ст.
З палацом пов'язано багато історичних подій у житті міста. Крім членів
імператорської династії, які проживали тут, у палаці мешкали: наприкінці
XVIII ст.- генерал-губернатор Малоросії П. Румянцев-Задунайський, на
поч. XIX ст.- військовий губернатор М. Милорадович, генерал М. Раєвський,
у якого бували декабристи М. Орлов, С. Волконський, О. Трубецькой, брати
Поджіо та ін. У квітні-жовтні 1917 р. у палаці працювали Київський комітет
РСДРП(б), проходили засідання Рад робітничих і солдатських депутатів,
громадських організацій. У 1918р. палац належав Міністерству внутрішніх
справ Гетьманського уряду Української Держави (міністр - Ф. Лизогуб,
згодом - І. Кістяківський). У1919 р. тут містився Раднарком України,
у 1923-25 рр.- землевпорядний технікум, з 1925 р.- сільськогосподарський
музей, у 1934-1939 рр.- Всеукраїнський Центральний Виконавчий комітет,
пізніше - музей Т. Шевченка.
Нині палац використовується для урочистих урядових прийомів. М. Кальницький,
Є. Тиманоеич, Т. Трегубова.
Маріїнський палац.
